Їх будували як символ перемоги науки й техніки. Але все пішло шкереберть – і квітуча рив'єра перетворилася на токсичне болото, а грандіозні споруди стали містами-привидами. Серіал «Забуті місця» на Viasat History знайомить нас із занедбаними пам'ятниками сучасної історії та людьми, які жили там і працювали.

Чим більш амбітний розмах людської думки, тим дорожча ціна помилки й катастрофічніший провал. Від Чорнобиля, колишньої гордості радянської атомної промисловості, до Солтон-Сі – американської мрії, яка обернулася на пекло – серіал «Забуті місця» знайомить нас з історіями падіння найбільш масштабних споруд наших днів. Колись ці місця були наповнені життям, але потім їх торкнулися війни, техногенні катастрофи або природні катаклізми.

Документальний серіал «Забуті місця», прем'єра якого відбудеться на каналі Viasat History 1 серпня, оживляє спогади про колишню розкіш і ретельно досліджує історію та причини падінь. Розглянемо найбільш дивовижні занедбані місця на планеті.

Моторошний пам'ятник соціалізму

У 1970 р. на березі річки Прип'ять з’явилось однойменне поселення. Місто було побудоване для проживання працівників однієї з найбільших в Європі атомних електростанцій, Чорнобильської. Прип'ять з гордістю демонструвалася пропагандистською машиною як зразок переможної ходи соціалізму. А 26 квітня 1986 р. відбулася катастрофа, яка вплинула мало не на весь світ. Найсильніший вибух на ЧАЕС призвів до викиду радіації потужністю в 300 Хіросім. Гігантська смертоносна хмара пройшла над значною частиною Європи й спричинила радіоактивне забруднення, якого світ не бачив ніколи раніше.

Спочатку уряд приховував страшну правду. Евакуація жителів Прип'яті почалася лише на наступний день після аварії, опівдні 27 квітня. Людям дозволили брати з собою лише найнеобхідніше – документи – і пообіцяли, що за кілька днів вони повернуться. До 17.00 все місто – 50 тис. мешканців – було евакуйоване. Ці люди ніколи не змогли повернутися додому.

Реальне число жертв Чорнобильської катастрофи не піддається обчисленню. Однак є дані, що в результаті аварії прямо чи побічно постраждало близько 5 млн осіб, в тому числі понад 600 тис. дітей. Сьогодні експерти погоджуються, що Прип'ять стане придатною для життя не раніше, ніж за 200-300 років. Ну а поки... дика природа невблаганно витісняє сліди присутності людини. Вулицями й проспектами бігають вовки, лисиці та кабани. Остови будинків обсипаються. Родючі колись садки заростають бур'яном. І лише старі яблуні продовжують щедро родити соковиті ароматні яблука. Нічийні, вони гупають в траву і лежать, поки не підуть в землю. Варити яблучний джем тут більше нема кому.

Схованка для снайперів

Югославія була заснована після Першої світової війни. Шість республік об'єднали на основі спорідненості південнослов'янських мов. У цих республіках проживало кілька етнічних груп, що з часом призвело до напруженості, а згодом і до відкритих конфліктів.

Наприклад, у Мостарі, одному з найбільших міст Боснії й Герцеговини, проживало майже порівну боснійців і хорватів. Довгий час Мостар був прикладом мирного співіснування різних культур. У 1991 р. в Мостарі було завершено будівництво дивовижної на ті часи будівлі банку площею понад 10 тис. квадратних метрів. Планувалося, що цей банк стане фінансовим серцем Герцеговини. Однак сталося інакше. З великих вікон багатоповерхового будинку відкривалася чудова панорама усього міста – і це вирішило долю банку.

Навесні 1992 р. почалася Боснійська війна, і будівлю банку обмилували хорватські снайпери. Вони розстрілювали мирних боснійських жителів без розбору. Люди похилого віку, жінки, діти – будь-хто міг стати мішенню. За час війни від снайперських куль загинуло близько 2 тис. осіб, і з того часу будівля стала називатися Снайперською вежею.

Сьогодні споруда перебуває в аварійному стані. Проте знаходяться відчайдухи, які наважуються проникнути сюди. На них чекає сумне й величне видовище. Деякий час тому Снайперська вежа зацікавила вуличних художників, так що тепер її стіни вкриті чудернацькими графіті. А про банківське минуле будівлі нагадують лише розкидані всюди напівзотлілі бухгалтерські документи й чеки.

Втрачений рай

Посеред каліфорнійської пустелі знаходиться найбільше озеро штату, Солтон-Сі-Біч (площа 970 квадратних метрів). Ще відносно недавно його називали Каліфорнійською Рив’єрою, а тепер озеро перетворилося на смердюче солоне болото. Саме озеро з'явилося всього сто років тому – через господарську недбалість.

Спочатку тут був солончак, однак внаслідок прорахунків в системі іригації долину заповнили води ріки Колорадо. Через деякий час на озері почали зупинятися величезні колонії перелітних птахів. А в 1920-х роках тут виросли готелі та яхт-клуби. Свого часу тут відпочивали Френк Сінатра і Джеррі Лі Льюїс. Однак розквіт Каліфорнійської Рив'єри тривав недовго. Колорадо обміліла, в озеро стали масово зливати сільськогосподарські й промислові відходи, що призвело до катастрофічного вимирання риби. Очевидці розповідають, що сморід від гнилої риби поширювався на кілометри навколо! Курорт спорожнів.

Сьогодні пейзаж Солтон-Сі-Біч сумний: проіржавлені трейлери, руїни яхт-клубів, скелети мертвої риби й пісок, більше схожий на пил. Курорт, який раніше відвідували десятки тисяч людей, став кладовищем американської мрії. Втім, екологи не бажають миритися з ситуацією: на озері щорічно зупиняється 420 видів перелітних птахів, багато з яких є унікальними.

Солтон-Сі-Біч ще можна врятувати, але більшість об'єктів із «Забутих місць» втрачено назавжди. Чи то спадщина Британської імперії, чи Радянського Союзу, ці будівлі, міста і споруди нагадують нам, що ніщо не вічне.

Дивіться прем'єру 4-серійного документального фільму «Забуті місця» на каналі Viasat History в неділю, 1 серпня, о 22:00.