Довести на Нюрнберзькому процесі звірства гітлерівців було б набагато складніше, якби не ті, хто збирали докази прямо під носом у злочинців. Ризикуючи власним життям. В'язні одного з найстрашніших таборів смерті – Маутгаузену – зуміли зібрати та врятувати близько 2 тис. фотографій. Цьому подвигу присвячено новий фільм Viasat History.

Коли в 1944 р. стало зрозуміло, що Третьому рейху залишилося небагато, управління СС наказало знищити всі сліди злочинів, які відбувалися в концентраційних таборах. У тому числі й головних свідків звинувачення – самих в’язнів. На щастя, свій жорстокий план нацистам удалося реалізувати лише почасти.

З таборів вийшли ті, хто вижив – і вони винесли з собою незаперечні докази. До них належить і близько 2 тис. фотографій, які жменька в'язнів зуміла сховати у концентраційному таборі Маутгаузен. Ці люди, виснажені непосильною працею, нелюдськими умовами та постійним страхом, зважилися на відчайдушний крок: вони роками приховували докази, які вартували б їм життя, якби наглядачі знайшли ці плівки. Метою цих ув'язнених було не просто пережити всі жахи табору, а й надати світові незаперечні докази того, через що їм довелося пройти. Про це і розповідає документальний фільм «Опір у Маутгаузені», прем'єра якого відбудеться на каналі Viasat History у четвер, 27 січня, о 22.55. У нашій статті ми розкриємо деякі подробиці цієї неймовірної операції.

Пекло над мальовничою пастораллю

На околицях мальовничого міста Лінц (Австрія) в 1938 р. було засновано перший концтабір за межами Німеччини – Маутгаузен. Поруч із соковитими луками та пряничними будиночками Лінца знаходився один із найбільших у Європі гранітних кар'єрів – і він став ідеальним місцем для здійснення диявольського задуму нацистів. Вже у серпні 1938 р. сюди почали привозити засуджених на смерть: одних – за політичні погляди, інших – за сексуальну орієнтацію, третіх – за етнічну приналежність.

Щодня з 4-5 ранку та до 7-8 вечора їх змушували трудитися у каменоломнях. Окрім каторжної праці, над в'язнями ставили антигуманні медичні експерименти, їх принижували та катували. Більшість ув'язнених помирала від виснаження, голоду та хвороб. А тих, хто занедужав і не міг більше виконувати денну норму або просто прогнівив начальство, відправляли в газові камери.

При цьому нацисти, ясна річ, аж ніяк не прагнули афішувати свої злочини на весь світ. Вони навіть надсилали листи родичам закатованих і вбитих: «Ваш чоловік (син, батько) хворів, лікарі госпіталю надавали йому всіляку медичну допомогу, та, на жаль, він помер. Висловлюємо наші щирі співчуття». Лише за офіційними даними, за час існування Маутгаузену (1938-1945 рр.) за його дротом побувало близько 335 тис. ув'язнених, з них було страчено понад 122 тис.

Зухвалий план молодого фотографа

20-річний Франсіско Бойкс був одним із 7 тис. іспанців, які утримувалися в Маутгаузені. Ветеран громадянської війни в Іспанії та противник диктаторського режиму Франко, Бойкс був також професійним фотографом. Це дозволило йому зайняти відносно безпечне положення у таборі – молодий іспанець став особистим помічником табірного фотографа, нациста Рікена. Бойкс фотографував багато важливих подій з життя табору, зокрема візит Генріха Гіммлера. Крім цього, Франсіско було доручено відзняти серію пропагандистських знімків – фейку, покликаного створити враження, що у таборах смерті все було добре. Бойксу часто наказували робити постановчі кадри закатованих ув'язнених – аби сфабрикувати докази самогубства або розстрілу під час спроби втечі.

Бойкс робив і особисті знімки для багатьох офіцерів СС – завдяки цьому він завоював деяку довіру охоронців і отримав доступ до секретних архівів. Так у руках молодого іспанця опинилися плівки, на які було знято справжні звірства нацистів. Плівки, які могли б довести усьому світу: пропагандистські знімки табірного «добробуту» – всього лише цинічний спектакль. Молодий іспанець зрозумів: він має щось зробити. Бойкс усвідомлював, що він може стати однією з наступних жертв – і все одно зважився на свій зухвалий план. Франсіско розповів про свій задум групі революційно налаштованих іспанських в’язнів. Вони пообіцяли допомогти. З того дня Бойкс став потай виносити з нацистської фотолабораторії негативи та передавати своїм товаришам. Частину плівок ув'язнені вшивали у власний одяг, частину ховали між дошками бараків та у віконних рамах. Секретна операція з передачі та переховування фотоплівок тривала два роки.

Момент істини

У 1944 р. перебіг війни кардинально переломився. Нацисти почали відступати по всіх напрямках, і невдовзі ця новина досягла й ув'язнених у Маутгаузені. Але замість радості та тріумфу в'язнів охопила паніка: вони чудово розуміли, що при відступі нацисти безжально знищуватимуть усе, що може їх скомпрометувати. Включаючи самих в'язнів та бараки, в яких вони ховали безцінні докази. Групі Бойкса потрібно було терміново знайти спосіб переправити плівки з табору на «велику землю».

Рятувальна операція була організована за лічені дні. У ній брали участь переважно ув'язнені віком від 14 до 18 років (по суті, діти!), та ключовою фігурою стала одна жінка. Її в’язні, що працювали на шахті, зустріли випадково – але саме від неї зрештою залежав успіх усієї операції.

Дивіться прем'єру «Опору в Маутгаузені» – фільму, який має побачити кожен – на каналі Viasat History у четвер, 27 січня, о 22:55.