За три з половиною століття до COVID-19 Британія потерпала від іншої пандемії: Велика чума 1665-66 рр. забрала чверть населення Лондона і ще 100 тис. життів в інших частинах країни. Автори серіалу «Епідемія: Велика чума» проливають світло на реальні причини трагедії та досліджують методи боротьби з хворобою.

Троє відданих дослідників – медик Ксанді ван Таллек, археолог Ракша Дейв і журналіст Джон Сарджент – гуртуються, аби розслідувати знамениту лондонську пошесть 1665-66 рр. Це був останній великий спалах чуми в регіоні, після якого хвороба на Британські острови більше не поверталася. Ентузіасти вивчають хроніки лікарні св. Варфоломія й знаходять шокуючі записи: багато лондонські лікарів тоді просто втекли з міста з остраху – основну допомогу хворим надавали самовіддані медсестри. Також вчені дізнаються про те, що справжньою причиною чуми були зовсім не щури, а перемогти смертоносну хворобу допомогли принципи соціальної дистанції.

Про все це та багато іншого ви дізнаєтеся з трьохсерійного документального серіалу «Епідемія: Велика чума», прем'єра якого відбудеться на каналі Viasat History в неділю, 7 березня, о 22:05. Реконструкція історичних подій, детальний аналіз фактів і неймовірні викриття – буде цікаво!

Прокляті нетрі

За 50 років, що передували Великій чумі, населення Лондона збільшилося вдвічі й у 1665 р. складало близько 460 тис. чоловік. Місто задихалося від навантаження. Багатодітні сім'ї тулилися в крихітних брудних халупах. Каналізації в місті не було, тому помиї, кінський гній і нечистоти стікали просто вулицями. Всюди снували щури і роїлися полчища мух. За свідченнями сучасників, на вулицях стояв такий сморід, що багато людей пересувалося, прикриваючи носи хустками.

Чума почалася у найбільш занедбаних нетрях Лондона, Сент-Джайлз. Хвороба була неймовірно заразною. Значна кількість хворих помирала. Серед медиків знаходилися відчайдухи, які розтинали чумні трупи з метою виявити причину недуги. Однак правильну відповідь у той час не знайшов ніхто. Серед основних причин називали міазми, хвороби худоби, збільшення числа мух, жаб і мишви. Лише наприкінці XIX століття було встановлено, що бубонну чуму викликає чумна паличка. З того часу і донині вчені вважають, що переносниками чумної палички були пацюки або радше сказати – блохи, які паразитують на гризунах. Але чи дійсно це так?

Щури не винні?

Новітні дослідження дозволяють припустити, що комахи розносили чумну паличку самі по собі, а не за допомогою щурів. Блохи – так само як і воші – мешкали в постільній і нижній білизні. Коли комахи прокушували шкіру людини, вони у такий спосіб поширювали смертельну недугу. Сьогодні, завдяки високим стандартам гігієни і сучасним методам прання, воші і блохи зустрічаються в оселях людей вкрай рідко. Але в середині XVII ст. ці комахи були повсюди, особливо в будинках бідноти.

Соціальна дистанція та самоізоляція

У травні 1665 р. розпорядженням короля Карла II Стюарта були закриті міські театри, а також заборонені масові збори. Сам королівський двір на той час перебрався зі столиці до Оксфорду. Багато заможних городян також залишили свої будинки і роз'їхалися по околицях, так що дихати в Лондоні стало трохи легше.

Також були введені жорсткі заходи щодо заїжджих дворів. Аби зупинитися в готелі на ніч, подорожній був зобов'язаний мати при собі свіжий сертифікат про те, що у нього немає симптомів чуми. Видавали такі сертифікати лікарі.

Ще одним вирішальним фактором у боротьбі з пандемією стала соціальна дистанція – вперше вона була застосована настільки безкомпромісно і повсюдно. Ось як пише про це Даніель Дефо у своїй книзі «Щоденник чумного року»: «... багато сімей, відчуваючи наближення чуми, запаслися провізією та іншими необхідними товарами у достатній кількості для всіх членів родини, і закрилися в будинках так щільно, що ніхто їх не бачив і не чув доти, доки пошесть майже не скінчилася». Самому Даніелю на час Великої чуми було лише 5 років, він написав свій роман кілька десятиліть потому. В основу лягли спогади дядька Дефо, свідчення очевидців, газетні вирізки, а також документи.

На ринках і в продуктових крамницях покупці і продавці уникали прямого контакту один з одним. Покупці самі брали товари з відкритих полиць і упаковували їх, а гроші опускали у спеціальну миску з оцтом (вважалося, що це допомагає знезаразити монети).

Під час чумних пошестей лікарі здавна одягали спеціальні маски, які стали згодом символічними. Ця маска нагадувала пташину голову, а в дзьоб вкладалася лаванда або інші ароматичні трави, аби очищати повітря від «міазмів». Однак в 1665-66 рр. лікарі стали використовувати також провощені маски і накидки – ймовірно, це врятувало життя багатьом з них, адже кровоссальні комахи не могли вчепитися за покриту воском поверхню.

Ще один революційний метод полягав у тому, що заражені будинки тримали замкненими протягом 40 днів. Такий будинок позначали червоним хрестом і написом: «Боже, змилуйся над нами», а мешканцям заборонялося виходити назовні. Продукти для них залишали під дверима родичі або міська влада, благо, багатії не скупилися тоді на пожертвування. Після закінчення карантину житло належало обробити димом і побілити заново.

Офіційно вважається, що край епідемії поклала Велика лондонська пожежа, яка вирувала містом протягом 4 днів у вересні 1666 р. і випалила (а отже, знезаразила) більшу частину Сіті. Однак не можна заперечувати: карантинні заходи також зіграли чималу роль в боротьбі зі страшним захворюванням.

Дивіться прем'єру документального серіалу «Епідемія: Велика чума» на каналі Viasat History в неділю, 7 березня, о 22:05.